Супермен - єврей!

«Нами маніпулюють», «на нас впливають» - схожі фрази можна зустріти все рідше. З демократизацією інформаційного простору та розвитком масової культури, на відміну від такої «рідної» пропаганди значної частини двадцятого століття, світ віртуального змінився доволі кардинально.

Розвиток ЗМІ та масової культури дав змогу доносити інформацію до широких мас людей за значно менший відрізок часу. Відтепер будь-яку ідею, месидж, модель поведінки можна легко передати кожному члену суспільства без кордонів. В епоху тоталітаризму з цим відверто боролися: комікси про Супермена були забороненими у нацистській Німеччині. Мало того, що американські супергерої є одним з найефективніших інструментів вестернізації, так ще й його вперше намалювали два підлітки євреї. Відома фраза «Супермен – єврей!» Геббельса чудово ілюструє цю картину.

Головною рисою масової культури є спрощення. Сучасна людина має справу з великою кількістю інформації, але зазвичай є фахівцем в одній зі сфер життя. Аби розуміти науку, політику, соціальні процеси, їй потрібні «провідники». Саме це і дає масова культура. Відтепер не потрібно витрачати багато часу та інтелектуальних зусиль – моделі поведінки, короткі екскурси та спрощені зрізи на різні теми пропонує масова культура.

Тут ідеології отримали чудовий інструмент для поширення власних цінностей та ідей. З іншого ж боку – відкрився черговий портал для маніпуляцій суспільної думки. У літературі на зміну важким і величезним томам «Капіталу» Карла Маркса прийшли прості, переплетені з любовними лініями та наповнені романтикою маніпулятивні книги «Атлантів» Айн Ренд. Замість довгих з'їздів партій, лекцій з ідеології, конференцій настала ера голівудських фільмів, у яких кілька епізодів «Карткового будинку» може вплинути на думки і переконання мільйонів людей.

Проте, такі механізми зіграли з ідеологіями злий жарт. Зникла необхідність у поясненні складних систем ідей політичних програм. Відбулося знецінення ідеологій, адже вигравав той, хто міг простіше подати свою ідею, або влучніше міг завуалювати власні наміри простими месиджами. Тут виграв переважно лібералізм, хоча масова культура, по суті, є породженням вільної ринкової конкуренції. Прикладом є ідея «невидимої руки», яку до цього часу використовують апологети лібералізму. У своєму п'ятитомнику Адам Сміт лише кілька разів вжив це поняття і не робив на ньому акцент. Проте, усе «Дослідження про природу і причини багатства» його послідовники звели до одного гарно упакованого принципу, який насправді не використовується в державному управлінні. Масова культура стимулює до споживання, робить з людини не об’єкта, а суб’єкта, заволікає його. Це культура задоволення, для якої лібералізм є органічним і простим водночас.

Знецінення ідеологій значно вплинуло і на Україну, політичне життя якої немає значних традицій. Тут політичні месиджі навіть не намагалися «підігнати» під ідеології. Одразу ж відбувалися маніпуляції соціальними лозунгами, заперечуючи будь-яку системність, яку дає ідеологія: «Жити по-новому», «Настав час змін», «У Європі наше майбутнє» тощо. Таке популістичне спрощення, запаковане у привабливий лозунг веде до виснаження політичного життя, стагнації та застою. В подібній ситуації використання ідеологічних лейтмотивів є просто невигідним для політичних сил. Запит на обґрунтовану програму дій, ідеї та принципи може створити лише інтелектуально підкована частина суспільства.